1. Загальні дані
Комплекс Братського Богоявленського монастиря і Київської духовної академії
Займає квартал між Контрактовою площею, вулицями Г. Сковороди, Волоською та Іллінською, формує забудову центральної частини Подолу. Являє собою комплекс споруд, зведених у різний час. Монастир заснований Київським братством – релігійно-просвітницькою організацією православного міського населення, створеною на поч. XVII ст. Навколо братства об'єдналися представники різних верств населення – ремісників, купецтва, духівництва та козацтва, які намагалися протистояти католицькій експансії в умовах входження України до складу Речі Посполитої.
2. Стислі історичні відомості
Початок монастирю і школі при ньому було покладено у 1615 році, коли киянка Гальшка (Лизавета) Гулевичівна, дружина мозирського маршалка Степана Лозки, подарувала братству свою садибу із землями на Подолі з умовою будівництва на ній монастиря, шпиталю, притулку для прочан, школи для дітей міщан, шляхти та сиріт. Монастир, школа, пізніше колегіум, академія утримувались протягом XVII-XIIX ст. на внески братчиків, милостиню, за рахунок господарства училищного Братського монастиря, добуваючи натуральні і грошові прибутки від наданих гетьманськими універсалами і царськими грамотами сіл та угідь, на прибутки друкарні тощо. У 1620 році гетьман П. Конашевич-Сагайдачний вступив до Київського братства разом з усім своїм військом, забезпечивши тим самим політичну, воєнну і матеріальну допомогу осередку національного відродження, на який перетворився братський навчальний заклад. Як член братства і титар Києво-Братського училищного монастиря, котрий згодом отримав назву Богоявленського (від Богоявленської соборної церкви), гетьман особисто дбав про розвиток школи, заповів їй значну частину свого майна. Закладену ним традицію опікунства над школою продовжили й інші гетьмани Війська Запорозького та України.
Безпосередню участь в організації Київської братської школи брали члени братства, відомі вчені Лаврського освітянського осередку на чолі з архімандритом С. Плетенецьким – П. Беринда, Т. Земка, Л. Зизаній, З. Копистенський, О. Митура та ін. Першими її ректорами були І. Борецький (1615-1619), М. Смотрицький (1619-1620), К. Сакович (1620-1624), Ф. Ієвлевич (1628-1631).
Школа складалася з чотирьох класів: фари (початкового) і трьох «граматичних» – інфими, граматики і синтаксеми, пізніше риторики і поетики. Викладалися давньоукраїнська (руська), грецька, латинська, польська мови, а також арифметика, геометрія, поетика, риторика, філософія, астрономія та початки інших наук. Висока освіченість, прогресивне мислення, громадсько-політична діяльність ректорів і викладачів школи мали великий вплив на її розвиток і прямування до вищої школи. Братська школа була відкрита для всіх бажаючих. Заможні батьки платили за навчання дітей, бідняки й сироти утримувалися братством і жили у парафіяльних церковних приміщеннях на Подолі та академічних гуртожитках – бурсі. Наставниками, ректорами, префектами і дидаскалами були ієромонахи і монахи, вчителями могли бути й світські особи.
У 1632 році Братську школу об'єднано за згодою гетьмана І. Петржицького з Лаврською, яка була заснована у 1631 р. архімандритом Києво-Печерського монастиря, видатним просвітником і вченим П. Могилою (з 1632 р. – митрополит Київський і Галицький). Він відіграв вирішальну роль у розвиткові об'єднаної школи, організації навчального процесу на засадах європейської освітньої системи, забезпеченні школи високоосвіченими викладачами. Навчальний заклад отримав назву колегіуму – так у Західній Європі називали школи вищого типу, а після смерті свого фундатора й опікуна, який заповів йому більшу частину своєї маєтності (хутір Позняки, будинки у Києві, великі кошти та цінності, у т. ч. велику бібліотеку – понад 2 тисячі книг тощо), став іменуватися Києво-Могилянським. Колегіум діяв на території монастиря і під наглядом братства. Очолювали школу ректор, який був одночасно ігуменом монастиря, а також професором богослов'я і префектом. Вони підлягали безпосередньо митрополиту. На поч. XIIX ст. колегіум перейшов у відання Синоду. До 1680 р. курс навчання тривав сім років, складався з восьми класів. В основу навчального процесу закладалися «сім вільних наук»: тривіум – граматика, риторика або поетика, діалектика і квадрівіум – арифметика, геометрія, астрономія, музика. Згодом додалося і богослов'я. Мовою викладання була латина, але чимало уваги приділялося вивченню грецької та церковнослов'янських мов. Колегіум мав у підпорядкуванні школи нижчого типу, організовані П. Могилою у Вінниці (1634, переведена у 1639 р. до м. Гощі на Волині, де існувала до 1672 р.) та Кременці (з 1636 р.). Діяльність колегіуму, який швидко набував значення осередку й захисника національної культури та православної віри, викликала злісну реакцію польського уряду, тому П. Могилі не вдалося отримати для першого в Україні вищого навчального закладу статусу академії.
Після тимчасового занепаду в часи Руїни у XVII ст. колегіум досяг розквіту в добу гетьмана І. Мазепи, який опікувався його справами, пожертвував значні кошти на підтримку і розвиток навчального процесу, розширення й нове будівництво споруд монастиря й академії. Юридичні права і статус академії колегіуму було надано царськими грамотами 1694 і 1701 рр. Кількість студентів у XIIX ст. коливалася з різних обставин від ста до двох тисяч. Академія складалася з восьми класів, повний курс навчання тривав 12 років. Він був не завжди однаковим, поступово поповнювався новими предметами. Величезну роль в удосконаленні навчального процесу, поліпшенні матеріального становища і новому будівництві в академії відіграв її ревний меценат і реформатор – архієпископ Київський (з 1731) і митрополит (1743-1747) Р. Заборовський, по смерті якого вона отримала назву Києво-Могиляно-Заборовської.
Протягом XVII-XIIX ст. Києво-Могилянська академія відігравала роль центру інтелектуального життя та духовного єднання українського народу.
В її стінах було закладено підґрунтя новітньої української науки: історії, археології, філософії, природознавства, математики, медицини, мовознавства, літературознавства, методології науки. З нею пов'язане становлення української поетичної школи, розвиток образотворчого мистецтва, архітектури, музичної культури, виникнення театру.
Впродовж двох століть академія була визначним центром підготовки освітньо-педагогічних та наукових кадрів, політичних, церковних і громадських діячів. Її ректорами в різний час були такі відомі вчені, культурно-освітні діячі, як І. Трофимович-Козловський, Й. Кононович-Горбацький, І. Ґізель, Л. Баранович, І. Ґалятовський, В. Ясинський, И. Кроковський, Ф. Прокопович, І. Левицький, С. Ляскоронський, Т. Щербацький, Г. Кониський, Є. Кулябка, М. Максимович та ін.
Академія започаткувала українську філософську школу, представлену такими ерудованими вченими, як І. Гізель, Й. Кононович-Горбацький, М. Козачинський, Г. Кониський, І. Кроковський, Ф. Прокопович, Г. Сковорода, С. Яворський та ін.
Формування історичної науки, в якій головне місце посіли теми історичної долі українського народу, ідеї незалежності, спадковості України від Київської Русі, єднання слов'ян, пов'язане з науковою працею вихованців і випускників академії. Серед них – Д Бантиш-Каменський, Л. Баранович, М, Берлинський, І. Ґалятовський, І. Гізель, С. Лукомський, М. Маркевич, Я. Маркевич, Ф. Прокопович, В. Рубан, Ф. Сафонович, П. Симоновський, Д, Туптало, С. Яворський. Авторами відомих козацьких літописів також були могилянці – С. Величко, Г. Граб'янка, Самовидець.
Значний внесок у розробку математичних дисциплін зробили І. Запольський, І. Фальковський та ін. Вони викладали у відкритих у другій половині XIIX ст. класах чистої, а також змішаної математики такі предмети, як архітектура, механіка, гідростатика, оптика, гідрографія тощо. Курси лекцій професорів академії містили елементи багатьох природничих наук: фізики, біології, зоології, ботаніки, мінералогії. Викладач академії К. Кондратович уклав перший в країні словник ботанічних рослин, Ф. Яновський зібрав велику колекцію морських павуків, яку передав Петербурзькій Кунсткамері. Офіційно клас медицини в академії було відкрито лише 1802, але багато з студентів досягло значних успіхів в медичній науці та практичній діяльності, Серед них – Н. Амбодик-Максимович, С. Андрієвський, М. Гамалія, Й. Калинський-Гелита, І. Полетика, Д. Самойлович, К. Щепін. З академією пов'язане становлення вітчизняної поетичної школи, до якої належали Л. Баранович, И. Горбацький, Л. Горка, М. Довгалевський, М. Козачинський, Г. Кониський, І. Максимович, О. Митура, С. Полоцький, Ф. Прокопович, Г. Сковорода, Є. Славинецький, С. Яворський.
Становлення нового типу освіти вплинуло і на образотворче мистецтво й архітектуру. Графічна школа Київської академії мала загальноукраїнське значення. Тут працювали такі відомі митці, як Д. Галяховський, М. Карновський, Г. Левицький, І. Мигура, Л. Тарасевич, І. Щирський та ін. Випускниками академії були видатні архітектори XIIX ст, І. Зарудний та І. Григорович-Барський. Ще у середині XVII ст. ректор Л. Баранович організував в академії музично-хорову школу, з якої вийшли численні хористи царської капели, музиканти оркестру гетьмана К. Розумовського.
Вихованцями академії були композитори М. Березовський, А. Ведель. У стінах академії зародився український театр, для якого спеціально писали твори М. Довгалевський, Г. Кониський, Ф. Прокопович, а колишні студенти стали засновниками театрів у різних русі тощо.
З Києво-Могилянської академії вийшло чимало державних, політичних, військових діячів.
Тут навчалися гетьмани І. Виговський, І. Мазепа, П. Орлик, П. Полуботок, І. Самойлович, Ю. Хмельницький, козацькі полковники С. Мужиловський і С. Палій, відомі згодом російські державні службовці й політики О. Безбородько, П. Завадовський, Д. Трощинський та багато інших. З XVII ст. в академії навчалися студенти не лише з України, а й з Росії, Білорусі, Молдови, Валахії, Боснії, Сербії, Чорногорії, Чехії, Словаччини, Греції, Болгарії та інших країн. По закінченні курсу навчання вони відкривали у своїх країнах школи, засновували наукові осередки, бібліотеки, значною мірою вплинули на розвиток літератури і мистецтва. Могилянцями – вихідцями з України були засновані школи і семінарії майже в усіх великих містах Росії. Перший вищий навчальний заклад Росії – Слов'яно-греко-латинська академія у Москві була зорганізована у 1687 р. С. Яворським, який став першим її протектором. У 1701-1762 рр. в ній працювало 95 професорів із Києво-Могилянської академії, з 21 ректора 18 були могилянцями. «Вчена дружина» Ф. Прокоповича, яка була викликана у 1716 р. із Києва царем Петром І, стала ініціатором заснування Петербурзької академії наук.
Вихованці академії були знані за кордоном: С. Почаський у 1640 р. був співзасновником Слов'яно-греко-латинської академії в Яссах (Молдова); І. Полетика у 1755 р. обраний професором Медико-хірургічної академії в Кілі (Німеччина); М. Козачинський у 1733-1738 рр. організував школу в Карловицях (Сербія) і викладав у ній; В. Григорович-Барський довгий час жив і викладав у Греції.
Вчені академії підтримували постійні творчі з в'язки з осередками науки й культури в Європі.
Антиукраїнська політика російського уряду, який скасував наприкінці XIIX ст. рештки політичної незалежності України, виявилась і в наступі на її національний духовний центр. Академія втратила підтримку з боку козацької старшини. Кращих викладачів і студентів забирали у вищі навчальні заклади Петербурга і Москви; її обмежили у правах і матеріальному забезпеченні. Академія поступово занепадала, русифікувалася, втрачаючи свій престиж і світський характер. У 1786 р. російська імператриця Катерина II видає указ про переміщення академії до Лаври, секуляризацію маєтків Братського монастиря і відкриття у ньому шпиталю. Але з 1799 р. монастир відновлюється у своїх правах.
У 1817 р. Києво-Могилянську академію було закрито, а натомість, у тому ж році в її приміщенні відкрито духовну семінарію, яку реорганізовано у 1819 р. в Київську духовну академію. Київська духовна академія – єдиний в дорадянській Україні вищий духовний православний навчальний заклад. На чолі академії стояли ректор, а також конференція і правління. Верховний нагляд за академією мала Комісія духовних училищ, з 1839 р. – Синод, з 1884 р. – київський митрополит. Тут одержували освіту не тільки майбутні священики, але й світські діячі науки і культури. Термін навчання – чотири роки, програма поділялася на три частини – богословську, церковно-історичну і церковно-практичну. Академічна рада мала право надавати наукові богословські ступені. Число студентів сягало 200 осіб. У 1837-1912 рр. при духовній академії видавався щотижневий популярний журнал з питань релігії «Воскресное чтение»; у 1860-1919 р. – щомісячник «Труды Киевской духовной академии», який друкував праці з широкого кола наукових проблем – релігієзнавства, археології, історії, літературознавства, краєзнавства тощо;
у 1861-1917 рр. – журнал «Киевские епархиальные ведомости». У 2-й пол. XIX – на поч. XX ст. Київська духовна академія набула значення відомого наукового центру, в якому викладали такі знані вчені, як М. Булгаков, О. Булгаков, О. Глаголєв, С. Голубев, П. Кудрявцев, П. Лашкарьов, О. Новицький, М. Петров, II. Терновський, Ф. Титов, П. Юркевич та ін. Духовну академію у різний час закінчили: економіст К. Воблий, співак і композитор С. Гулак-Артемовський, композитор і диригент О. Кошиць, композитор П. Козицький, письменник І. Нечуй-Левицький, а також багато з її професорів.
З 1872 р. при академії діяло Церковно-історичне та археологічне товариство, що мало на меті науково-дослідну роботу в галузі церковної історії, збирання, вивчення і збереження пам'яток церковної старовини та історії, для чого заснувало перший в Російській імперії Церковно-археологічний музей.
Протягом XVII-XX ст. сформувався архітектурний ансамбль Братського Богоявленського монастиря і Київської академії. Первісні споруди були переважно дерев'яними, у тому числі Благовіщенська і Богоявленська церкви. Опис мурованої споруди монастиря дав арабський мандрівник П. Алеппський, котрий у 1653 р. відвідав Київ. Це була трапезна, збудована ще за часів П. Могили, яку одні дослідники співвідносять з існуючими будівлями поварні з келіями, інші – з трапезною церкви Святого Духа. Основні будівельні роботи та подальший розвиток ансамблю монастиря здійснено наприкінці XVII-XIIX ст. У цей період комплекс набув рис українського бароко. Насамперед це пов'язано з ім'ям гетьмана І. Мазепи, коштом якого у 1690-1693 рр. збудовано муровану Богоявленську соборну церкву (арх. Й. Старцев).
У 1703-1704 рр. споруджено перший поверх старого академічного корпусу.
1719 року на кошти, які заповів академії митрополит Й. Кроковський, поблизу Богоявленської церкви зведено новий дерев'яний будинок бурси (не зберігся).
В 1740 р. під керівництвом арх. Й.-Г. Шеделя поновлено Богоявленську церкву, над старим академічним корпусом надбудовано другий поверх з конґрегаційною залою та Благовіщенською церквою.
У 1756-1758 рр. замість надбрамної дерев'яної дзвіниці лаврський майстер С. Ковнір будує двоярусну муровану дзвіницю разом з монастирським муром.
В 1781 р. споруджено одноповерховий на високому цоколі будинок ігумена. У кінці XIIX ст. на подвір'ї монастиря встановлено сонячний годинник. В 1780 р. ансамбль монастиря постраждав від пожежі, частково згоріла академічна бібліотека.
1778 р. – окремо від комплексу академії побудували великий мурований корпус бурси з лікарнею при ній (сучасна вул. Набережно-Хрещатицька, 31).
Під час пожежі 1811 р. на Подолі згоріли всі дерев'яні будівлі та пошкоджено муровані. При відбудові монастирської садиби зменшилися межі, змінився її абрис (раніше мала форму неправильного прямокутника) відповідно до регулярного плану відбудови Подолу. Монастирський ансамбль повністю розкрився на Контрактову площу.
Відновленням ансамблю у стилі класицизму (1815-1831) керував міський арх. А. Меленський. У 1822-1825 рр. побудовано новий навчальний корпус духовної академії, у 1823 р. – одноповерховий братський корпус, у 1826 р. – крамниці. В 1815 році надбудовано третій ярус надбрамної дзвіниці.
Протягом 1863-1864 рр. за проектом єпархіального арх. П. Спарро реконструйовано старий академічний корпус. У другій половині XIX – на початку XX ст. реставровано Святодухівську церкву, добудовано монастирський мур, розширено будинок ігумена, крамниці, новий академічний корпус. Ансамбль Братського Богоявленського монастиря зберігся, але з дуже значними втратами. Ядром його композиції була Богоявленська соборна церква, що містилася у центрі великого академічного подвір'я. Являла собою велику тринавну шестистопну будівлю з п'ятибанним завершенням, західним притвором. Була розкішно прикрашена ліпленням і живописом (1730-1740), з пишно оздобленим у XIX ст. інтер'єром. У ній зберігалися цінні предмети культу починаючи з XVII ст., у т.ч. хрест Єрусалимського патріарха Феофана (1620).
У 1825 році створено п'ятиярусний іконостас Богоявленської соборної церкви, одночасно розписаний київським худ. І. Квятковським та італійським майстром А. Скотті. І. Квятковський разом з іншими місцевими малярами написав також ікони для бічних іконостасів та виконав настінні розписи.
У церкві був похований Сагайдачний Петро Кононович (Конашевич-Сагайдачний; ?-1622) – український гетьман, благодійник і захисник Києво-Могилянської академії; поруч з храмом була могила Григоровича-Барського Василя Григоровича (1701-1747) – мандрівника, письменника. У 1715-1723 рр. навчався в академії, в 1723-1747 рр. мандрував по Угорщині, Болгарії, Австрії, Румунії, Молдові, Італії, Греції (жив і вчителював), Палестині, Сирії, Аравії, Єгипту. Залишив записки, надруковані у 1778 р.
Найважливішою архітектурною домінантою Богоявленського монастиря і всього Подолу була триярусна надбрамна дзвіниця, розташована з боку площі по осі входу до церкви, з ампірною напівсферичною банею і шпилем, до якої широким півколом прилягали двоповерхові монастирські крамниці. У 1935 р. дзвіницю, церкву та поховання було зруйновано, інші споруди зазнали певних перебудов і втрат. Вони згруповані по периметру прямокутного подвір'я монастиря і академії.
Під час Першої світової війни на монастирській садибі розміщувалися військові заклади. У січні 1918 р. через бої за Київ та економічну скруту академія припинила навчання, відновлене за часів гетьманату.
У липні 1918 р. згідно з новим статутом було введено автономію академії, вільний вибір її професорсько-викладацького складу і ректора. У цей час тут навчалося 182 студенти.
Із встановленням 1919 р. у Києві радянської влади духовну академію спочатку відселили з садиби монастиря і змусили перейти на приватні квартири, а у 1920 р. академію було ліквідовано.
Навесні 1931 р. після арештів монастирської братії при монастирі налічувалося 18 ченців і послушників. У 1930-х pp. монастир було закрито, а споруди передано промисловій державній артілі. У 1947-1950 рр. деякі споруди ансамблю було відбудовано й частково реставровано (архітектори Н. Озерова, Р. Бикова).
Довгий час тут розміщувались Київське вище військово-політичне морське училище, філія Центральної наукової бібліотеки АН УРСР, 15-а клінічна лікарня.
На заповідній території зведено нові споруди: житловий будинок (частково на фундаментах Богоявленської церкви), новий корпус лікарні, їдальня. Надбудовано і реконструйовано крамниці, що виходили на Контрактову пл., та перетворено їх у напівкруглий чотириповерховий навчальний корпус.
19 вересня 1991 р. рішенням Верховної Ради України відновлено діяльність Києво-Могилянської академії на її історичній території як незалежного навчального закладу.
У серпні 1992 р. відбулося урочисте відкриття Національного університету «Києво-Могилянська академія». Нині у деяких спорудах пам'ятки проводяться ремонтно-реставраційні роботи.
3. Генплан
4. Експлікація будівель та споруд
1. Братський корпус
2. Будинок ігумена
3. Крамниці
4. Лазня
5. Мури монастиря
6. Новий навчальний корпус
7. Поварня з келіями
8. Проскурня
9. Сонячний годинник
10. Старий академічний корпус
11. Трапезна з церквою Святого Духа
Контрактова пл., 3
1879 арх. В. Ніколаєв надбудовує другий поверх з ризалітом з півдня, в якому розмістилася центральна сходова клітка. На поч. 20 ст. закладено аркаду галереї на південному фасаді.
Двоповерхова, цегляна, тинькована прямокутна у плані споруда. Перекриття плоскі, у галереї — склепінчасті. Система планування коридорна з однорядним розташуванням приміщень на першому поверсі та дворядним — на другому. Композиція центрально-осьова. Головний фасад (північний) звернений до монастирського подвір'я, протилежний (південний) виходив первісно до саду, тепер — до корпусів, побудованих на його місці у 30-х і 40-х роках 20 ст.
Контрактова пл., 3
До комплексу будинку ігумена входила мурована архімандритська поварня, з'єднана з ним закритим переходом (розібрана 1908), дерев'яна альтанка та господарська споруда у саду. Відновлено 1821 арх. А. Меленським після пожежі 1811. Ремонтовано 1830, 1842.
З північного боку, між будинком ігумена та проскурнею, 1908 побудовано келії криласних послушників з кухнею. Прибудовано тамбур головного входу та відкриту аркову галерею до південного фасаду.
Одноповерховий, з цокольним напівповерхом зі сходу, цегляний, тинькований. Перекриття плоскі. Первісні анфіладне планування, опорядження інтер'єрів втрачено після перебудов останніх десятиліть. Пізніші нашарування позбавили фасади єдності стилістичного вирішення. Ренесансні мотиви карниза, арок, канелюрованих пілястрів змінили стримані риси класицистичних первісних фасадів.
3. Крамниці 1-ї чв. 19—20 ст., де містився штаб Дніпровської військової флотилії
Контрактова пл., 3
1899 зводяться цегляні двоповерхові крамниці з південного боку (арх. М. Казанський), 1904 такі ж крамниці споруджуються з півночі. У 1930-х рр. після руйнації верхніх ярусів дзвіниці нижня її частина була включена в об'єм цих будівель, внаслідок чого крамниці об'єднано в одну напівкруглу у плані споруду, 1947 надбудовано ще два поверхи; у дворі по осі прибудовано чотириповерховий, прямокутний у плані корпус, головний вхід прикрашено шестиколонним портиком, завершеним трикутним фронтоном.
Будинок у стилі класицизму, чотириповерховий з підвалом, цегляний, тинькований, з коридорним плануванням. Перекриття плоскі.
У липні — вересні 1941 тут містився штаб Дніпровської (Пінської) військової флотилії. Під час оборони Києва вона захищала переправи через Дніпро. Після захоплення Києва ворогом моряки підірвали кораблі й билися у складі сухопутних військ. Дніпровську військову флотилію розформовано 5 жовтня 1941. Командував флотилією контр-адмірал Д. Рогачов; полковий комісар Г. Татарченко, після його загибелі, з 1 серпня — І. Кузнецов.
У 1965 на фасаді будинку встановлено гранітну меморіальну дошку про перебування тут штабу Дніпровської (Пінської) військової флотилії (арх. В. Шевченко).
Контрактова пл., 3
Прямокутна споруда розмірами 19,8 х 10,2 м. Збудована 1854 замість цегляної (1822), яка спочатку була переобладнана на кухню їдальні нового академічного корпусу, згодом розібрана. Складалася з трьох відділень — роздягальні, мильні й власне лазні. Вода підігрівалася печами, розташованими у підвальному склепінчастому приміщенні. 1873 (арх. М, Іконников) і 1876 (арх. В. Дейнеко) зроблено незначні прибудови (тамбур) і ремонт. 1904 лазню розширено у західному (роздягальня) і північному (котельня) напрямках з переплануванням приміщень (арх. Є. Єрмаков). У подальшому змінилося планування і зовнішній вигляд лазні, на вуличному фасаді пробито вікна. Одноповерхова, цегляна, у плані Г-подібна. Перекриття плоскі, дах вальмовий.
Являє інтерес як приклад типологічно рідкісної споруди серед. 19 ст., що є частиною цілісного архітектурного комплексу. Нині входить до комплексу споруд господарського двору Національного університету «Києво-Могилянська академія».
Контрактова пл., 3
На територію монастиря на поч. 19 ст. вели три входи: парадний — через надбрамну дзвіницю, південно-західний — у мурі біля нового академічного корпусу і північний — з боку сучасної вул. Г. Сковороди. У 19 ст. напівкруглу частину огорожі включено до об'єму крамниць, південно-західну браму з огорожею розібрано, а натомість зроблено новий вхід біля старого академічного корпусу. 1935 зруйновано дзвіницю, нижню її частину з головним входом включено до об'єму крамниць. Збереглися фрагменти огорожі між старим академічним корпусом і колишніми крамницями з боку вулиць Г. Сковороди та Волоської (висота цегляної глухої стіни бл. 2,5 м, ширина бл. 0,75 м.). Її зовнішній фасад оброблено під руст, розчленовано на поля гладенькими лопатками. Мур увінчує невеликий карниз та залізний дашок.
6. Новий академічний корпус (Корпус академічний новий), 1822-1825 рр.
Споруджено архітектором А.Меленським для Київської духовної семінарії. Триповерховий корпус містив навчальні аудиторії та квартири викладачів, на третьому поверсі був гуртожиток студентів духовної академії. 1846 року за проектом архітектора П.Спарро було добудовано додаткові приміщення. у 1863-64 роках корпус ще раз перебудовано у стилі пізнього класицизму.
На фронтоні внутрішнього входу, була намальована розкрита Біблія. Представники військово-морського училища переробили зображення на свою емблему — якір із гаслом «Партия — ум, честь и совесть народа». Після відродження КМА будівлю відремонтували, але зображення залишили.
Нині тут розташовуються факультети, філологічна бібліотека, адміністративні служби.
7. Поварня з келіями Братського монастиря збудована в XVII ст.
Розташована з північного боку внутрішнього подвір’я Братського монастиря, на червоній лінії забудови вулиці Г. Сковороди. Прилягає до трапезної з церквою Святого Духа. Точна дата будівництва невідома. Існують різні версії щодо первісного функціонального призначення споруди. За однією з них, це був житловий будинок, можливо той самий, який подарувала 1615 р. Київському братству Гальшка Гулевичівна, перетворений пізніше на поварню (Ю. Лосицький, Л. Толочко). За другою – це колишня трапезна, зведена за Петра Могили і згадана Павлом Алеппським (Є. Горбенко). Згідно з третьою – будівля відразу призначалася для поварні (В. Голубцов). 1811 постраждала від пожежі, відновлена 1824-26 архітектором А. Меленським у класицистичних формах.
Споруда одноповерхова, цегляна, прямокутна в плані (первісно П-подібна, нині бічні крила келій втрачено), з глибокими склепінчастими підвалами. Фасади гладенькі, тиньковані, архітектурний декор повністю втрачено, пробито прямокутні вікна. На зовнішній стіні вціліло старовинне напівкругле віконце верхнього освітлення. Дах двосхилий. У центрі плану – сіни з входом з боку подвір’я. Планування анфіладне. Є найстарішою мурованою будівлею монастиря.
На поч. XX ст. між поварнею і старим академічним корпусом зведено двоповерховий будинок академічної лікарні і канцелярії Ради академії (архітектор Є. Єрмаков) та одноповерхову будівлю. 1948 р. здійснено реставрацію поварні (архітектор Н. Озерова). Після закриття монастиря споруди використовувалися різними установами, останні десятиліття (до 1992) – клінічною лікарнею № 15.
Нині відреставрована споруда призначається для розташування «Музею української звитяги», експонати якого будуть збиратися у вигляді цифрових копій матеріалів та документів старих установ, що розташовувались на території комплексу: Київського братства, Києво-Могилянської академії, Київської духовної академії та Церковно-археологічного музею, зібрання яких після десятків років занедбання розпорошені у сховищах багатьох музеїв та архівів України.
Корпус, датований 1826 роком (авторство не встановлено), з північного боку прилягає до монастирських мурів, складає спільний об'єм з Будинком ігумена. Має статус пам’ятки, що охороняється державою.
9. Сонячний годинник Києво-Могилянської академії
Пам'ятка науки кінця XVIII століття. Розташований в Києві посередині внутрішнього подвір'я колишнього Братського Богоявленського монастиря між братськими келіями і трапезною.
Годинник збудований за проектом викладача математики Києво-Могилянської академії француза П'єра Брульйона як наочне приладдя для студентів.
У 1871 році реставрований професором академії П. Скворцовим. Пошкоджений у 1941—1944 роках, у 1950-х роках відремонтований, у 1970 році реставрований.
Належить до сонячних годинників вертикального типу. Цегляний, у вигляді колони доричного ордера, на невеликому квадратному п'єдесталі. Її увінчує баня, яка завершується шпилем з флюгером. Посередині колони — вертикальні металеві циферблати з розграфленням, оцифруванням і вертикальними фігурними пластинками-гномонами. На кожному циферблаті напис:
«Годинник східний»;
«Годинник західний»;
«Годинник полудневий»;
«Годинник північний».
На південному циферблаті вказано дату 1823, яка є, ймовірно, роком виготовлення циферблату.
10. Староакадемічний корпус (також відомий як Мазепинський).
Історія будинку сягає початку 18 століття, коли корпус було збудовано для студентів академії на замовлення гетьмана Івана Мазепи. Пізніше, в 1731-1740рр. із розширенням університету за ректора Заборовського за проектом архітектора Шеделя був збудований другий поверх. Після пожежі 1811 р. в Києві корпус було відновлено за участі архітектора Андрія Меленського. Наприкінці 19 століття замуровано відкриті галереї і облаштовано третій поверх з розширенням бібліотеки і створенням археологічного музею, викопано підвальні приміщення для облаштування системи опалення замість печей, збудовано впутрішні сходи на друний поверх. Сучасним університетом будинок використовувався до 2017 р. як Дослідницька бібліотека (включно з науковим архівом), а також Докторська Школа НаУКМА. З літа 2017 р. розпочались реставраційні роботи з укріплення і гідроізоляції основ фундаментів і стін будівлі. Будівля не використовується.
На будівлі розміщено меморіальні дошки благодійникам університету Галшці Гулевичівні та Петру Могилі, а також студентам академії Михайлу Ломоносову та Артему Веделю.
Саме будівля Староакадемічного корпусу як символ вітчизняної освіти і науки використовується у наукових, nопулярних та інформаційно-презентаційних виданнях, для логотиnів українських науково-освітніх осередків тощо. Зображення корпусу використано для логотипів Українського наукового інституту Гарвардського університету, Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України. У 1992 р. Укрпоштою було випущено nоштову марку, nрисвячену відродженню Києво-Могилянської академії з зображенням корпусу. У 2006 р. була введена в обіг купюра в 500 гривень, на аверсі якої зображено Г.Сковороду, а на реверсному боці розміщено зображення будівлі Староакадемічного корпусу на фоні печатки навчального закладу, що використовувалася у XVIII столітті.
Другою неофіційною назвою будівлі є "Мазепин корпус", оскільки за наказом і на кошти гетьмана Мазепи розпочалось будівництво в 1701 році. Ще до 1740-х років вікна першого поверху, що виходять на південь мали вітражі- герб гетьмана.
11. Трапезна з церквою Святого Духа, перша пол. ХVІІ – серед. ХІХ ст.
Вул. Сковороди Григорія вул., 2-а
Розташована у північно-східній частині комплексу монастиря і академії. Закладена митрополитом П. Могилою у 1631 р. Одна з перших мурованих будівель Києво-Могилянського колегіуму. Первісно тридільна, з трьома верхами, двоярусна, з підвалом. На першому ярусі розміщувалися трапезна і класи з церквою святих мучеників Бориса і Гліба (Борисоглібська церква); на другому ярусі – бібліотека та Благовіщенська церква. 1741 р. престол Благовіщення Пресвятої Богородиці перенесено до конґреґаційної церкви, що була споруджена у старому академічному корпусі. Внаслідок пожежі в лютому 1780 р., яка почалася з великої центральної бані трапезної, згоріли й дві інші бані разом з дахом.
Після ремонтних робіт побудовано іншої форми дах з одним верхом. При ліквідації Братського монастиря у 1786-1799 рр. церкву закрито. Перший поверх деякий час використовувався як шпиталь, на другому зберігалась академічна бібліотека. Від пожежі 1811 р. повністю згорів дах трапезної, який пізніше відбудували й вкрили залізом. Оскільки під час пожежі дуже постраждала Богоявленська соборна церква, в трапезній встановлюється престол, на другому ярусі відновлюється тепла церква. Невдовзі сюди переноситься престол Святодухівської дерев'яної церкви, що згоріла на Подолі, і трапезна отримує назву церкви Святого Духа. У 1824-1826 рр. за архімандрита Мелетія проведено реконструкцію за проектом архіт. А. Меленського. Пробито великі аркові отвори в трапезній залі, які з'єднували її з північною прибудовою (кін. XVIII – поч. XIX ст.) і південною прибудовою (1-а чв. XIX ст.), розібрано другий ярус західного притвору. На західній стіні основного об'єму влаштовано фронтон з композицією Всевидющого Ока. На східному фасаді – напівкруглий виступ апсиди.
У 1831 р. церкву розписав київський худ. Г. Яровський. Стелю церкви було розписано монохромно, стіни – блакитними фарбами (у нижній частині імітовано під мармур), вікна прикрашено арабесками. У вівтарі над престолом містилося зображення Саваофа (зберігся невеликий фрагмент голови) з ангелами, у центральній частині стелі – Святого Духа з херувимами, на стінах – євангелістів. Увесь розпис зроблено у традиційній академічній манері, притаманній київській лаврській школі храмового живопису 1-ї пол. XIX ст.
У серед. XIX ст. між'ярусні склепіння було розібрано, низ віконних прорізів розтесано. За кресленнями викладача київської семінарії Думитрашка встановлено новий позолочений іконостас. В 1854 р. значні кошти на відбудову церкви пожертвував духівник монастиря ієромонах Арсеній. Будівельні роботи тривали до 1864 р. У 1899 р. церква була двопрестольною і мала головний престол – в ім'я Зішестя Святого Духа і з лівого боку (у північному приділі) – в ім'я Святителя Михаїла, першого митрополита Київського.
Цегляна, тинькована, прямокутна в плані споруда, у вигляді тринавної базиліки з двоярусним центральним об'ємом та одноповерховими прибудовами з боку північного і південного фасадів.
Прибудови вирішено у стилі класицизм. Перекриття центрального об'єму коробові, бічних – плоскі. Стіни першого поверху рустовані, вікна з напівциркульними завершеннями. Другий ярус завершує карниз з ліпними розетками під ним.
До 1864 у будинку містилась академічна фундаментальна бібліотека – одна з найбільших в країні, яка відіграла велику роль у формуванні освітнього рівня студентів та розвитку наукової діяльності в академії. Початок їй було покладено даром П. Могили, який, помираючи, передав колегіуму понад 2 тис. книжок. Після цього всі ректори, професори та вихованці академії заповідали або дарували навчальному закладу книги. Поповнення відбувалося й за рахунок закупок, надходжень від друкарень, видавництв тощо. Крім друкованих книг, у бібліотеці зберігались рукописи, хроніки, літописи, спогади, щоденники, лекції професорів, конспекти студентів, документація академії. Із її фондів формувалися і поповнювалися бібліотеки всієї України. Книгозбірня поділялася на дві частини, одна з яких містилась у цьому корпусі, друга – при бурсі (з 1778 р.). Під час пожежі 1780 р. згоріло 9 тис. книжок академічної навчальної бібліотеки, після чого її об'єднали з книгозбірнею бурси. З метою поповнення бібліотечних фондів, сприяння самоосвіті студентів проф. І. Фальковський заснував у 1792 р. «Вільне поетичне товариство».
Наприкінці XVIII ст. бібліотека академії налічувала 12 тис. томів. У радянський час будинок було передано сільськогосподарській трудовій громаді, пізніше – міській лікарні № 15. Під час Другої світової війни будівлю було дуже пошкоджено. У 1945-1950 рр. відбудовано за проектом архіт. Н. Озерової.