Київська фортеця

Зміст

  1. Історія створення
  2. Сучасний стан
  3. Стислі історичні відомості
  4. Генеральний план фортеці
  5. Генеральний план Печерської частини фортеці

Файли


Київська фортеця (також Нова Печерська фортеця) — історико-архітектурна пам'ятка. Комплекс фортечних споруд XVIII–XIX століття, розміщений на пагорбах високого правого берега Дніпра, обмежених з півночі Кловським яром, з півдня і заходу — схилами долини р. Либідь. Складається з кількох земляних укріплень (цитаделі, Звіринецького, Васильківського, Госпітального, Лисогірського) і низки споруд, що призначалися для військових казарм, виробництва та зберігання зброї, амуніції тощо. Національний історико-архітектурний музей «Київська фортеця» розташований на території Головного військового клінічного шпиталю міста Києва.

Фортеця — одна з найбільших у світі кам'яно-земляних фортець, яка збереглася до наших днів.

К форт фото

Back to Top


1. Історія створення

Київська фортеця є комплексом оборонних споруд Києва, який формувався протягом 15-ти століть. До складу Київської фортеці входять Києво-Печерська лавра, територія національного музею історії України у Другій світовій війні, завод «Арсенал» і багато інших об'єктів: валів та оборонних мурів Києва.

Історія фортифікації Києва почалась наприкінці V — початку VI століття з городища на Старокиївській горі. Тоді воно було укріплене земляними валами, ровами та частоколами. Але зі здобуттям Києвом слави столиці Київської Русі створено велику систему укріплень міста. Кожна частина міста мала свою оборонну систему. На жаль, після нищівної поразки від хана Батия 1240 року фортифікаційні укріплення занепали. Новий етап починається вже в період польсько-литовського владарювання — зводиться фортеця-замок на горі Хоривиця на Подолі (Литовський замок). Вже перебуваючи під владою Московії, територія Києва була забудована фортечними укріпленнями від Хрещатика до Печерська — власне останнє укріплення було розбудоване. Це було зроблено для того, щоб запобігти проникненню ворога через територію тодішньої України до Росії. У 1679 році козацькі війська під керівництвом гетьмана Самойловича протягом останніх років XVII століття об'єднують старокиївські й печерські укріплення — утворюється одна величезна фортеця. На початку XVIII століття Печерська цитадель вже була повністю розбудована.

Наступний період розбудови оборонних споруд Києва визначається будівництвом Печерської цитаделі під проводом гетьмана Івана Мазепи за наказом Петра I. Спорудження відбувалося за системою французького інженера Вобана. Напередодні франко-російської війни 1812 року за проектом військового інженера Оппермана споруджується земляне Звіринецьке укріплення, що поєднується з Печерською цитаделлю. Масштабні реконструкції проводяться за правління царя Миколи I, який затвердив план розширення фортеці. На початок 60-х років XIX століття вона складалася з таких частин: ядро — цитадель, два самостійні укріплення (Васильківське і Госпітальне), доповнені оборонними казармами й вежами.

Реконструкція передбачала залишити території поблизу фортеці лише для військових цілей, а мешканців цього району переселити. Цю ідею люди зустріли опором і було вирішено збудувати замість цього декілька укріплених фортів. Один з них був збудований на Лисій горі для захисту підступів до залізничного мосту. З часом фортецю починають використовувати як склад. Ще з XVII століття у фортеці утримували в'язнів. Для цієї мети використовували так званий Косий капонір — це напівпідземна споруда з товстими стінами з цегли й каміння. Він розташований під кутом до земляного валу фортеці — звідси назва. Косий капонір спочатку використовувався для зберігання зброї і артилерійських запасів, а вже пізніше як політична в'язниця. Тут утримувалися організатори й учасники гайдамацького руху, полонені, кріпаки-втікачі та інші. Пізніше тут ув'язнювали декабристів та учасників інших визвольних змагань.

У спорудах Київської фортеці, зокрема башті № 2 Васильківського укріплення (з травня 1863 р.) та капонірах 1 і 2 полігонів, а також Косому капонірі Госпітального укріплення (з літа 1864 р.), утримувалися польські й українські учасники визвольного повстання 1863 року. Розстріли керівників повстання на Правобережжі відбувалися, ймовірно, в цитаделі фортеці. Меморіальну дошку українською мовою на честь учасників повстання 1863 року, розстріляних у Київській Фортеці, на вході в Косий капонір розміщено в 1971 році. Біля неї 25 травня 1993 року під час візиту президента Польщі Леха Валенси відкрито дошку з написом польською мовою. У 1997 році з ініціативи дирекції музею «Київська Фортеця» між обома дошками був вмурований хрест з чорного граніту. Зараз в потерні капоніру з ініціативи директора музею О. С. Новікової-Вигран розміщені також дошки з 811 прізвищами повстанців, а 2017 року відкрито оновлену експозицію.

Back to Top


2. Сучасний стан

Зараз «Київська фортеця» є музеєм і охороняється державою, але значна частина її споруд перебуває під загрозою руйнації. Цьому «сприяють» нові будівництва поблизу, а також те, що деякі приміщення зайняті виробництвами — наприклад, склад Київської взуттєвої фабрики (Васильківська брама).

Музей створений у 1927 році. Величезні земляні укріплення, кам'яні башти й капоніри є об'єктами екскурсійного показу. Частина з них музеєфікована.

Найдавнішою пам'яткою середньовічного типу є оборонні мури з вежами навколо Верхньої лаври (кінець XVII століття). До новітніх фортифікаційних систем належать земляні бастіонні укріплення цитаделі, тенальне Васильківське укріплення, полігональне Госпітальне укріплення. Численні оборонні казарми на Печерську втілюють особливості російської фортифікаційної школи, яка, на думку деяких фахівців, на початок XIX століття займала провідне становище у Європі. Лисогірське укріплення ілюструє особливості побудови фортової фортеці періоду нарізної артилерії (сер. XIX ст. — 1885). Окремі споруди Київської фортеці нерозривно пов'язані з історією визвольного і революційного рухів. На місці колишньої політичної в'язниці (так званого «Київського Шліссельбурґа») у 30-х роках ХХ століття було відкрито Історико-революційний музей-пам'ятку «Косий капонір». У 1991 році музей «Косий капонір» перетворено на Історико-архітектурну пам'ятку-музей «Київська фортеця».

В експозиції музею представлена найбільша в Україні колекція військово-історичної мініатюри.

Години роботи: 10:00–17:00 (остання екскурсійна група — 16:30), вихідний — понеділок. Вартість вхідного квитка — 14 грн., вартість екскурсії — 10 грн.(5+5). Вхід на територію — вільний, огляд музейної частини з експозицією — в складі групи (група може складатись з одного відвідувача).

Back to Top


3. Стислі історичні відомості

Київська фортеця, 18-19 ст.

(пам'ятка архіт., іст.).

Комплекс фортечних споруд 18 – 19 ст. розміщений на пагорбах високого правого берега Дніпра, обмежених з півночі Кловським яром, з півдня і заходу – схилами долини р. Либідь. Складається з кількох зем ляних укріплень (цитаделі, Звіринецького, Васильківського, Госпітального, Лисогірського) і низки споруд, що призначалися для військових казарм, виробництва та зберігання зброї, амуніції тощо.

З серед. 17 до поч. 18 ст. головна фортеця Києва з російським гарнізоном розміщувалася в межах укріплень Старого міста, які не раз ремонтувалися та підсилювалися за наказами царських воєвод (у 1655, 1678, 1730-х pp.). Самостійне значення мали укріплення Печерського монастиря та містечка, що існували протягом 12 – 17 ст. і були реконструйовані у 1679 р. за часів гетьмана І. Самойловича. Під час російсько-шведської війни (1700 – 21), враховуючи стратегічне значення Києва, Петро І перетворив печерські укріплення в земляну фортецю новітньої фортифікації, де зосередив гарнізон, фортечну артилерію, військову адміністрацію. Зводилася з 1706 р. до кінця 18 ст. і дістала назву Києво-Печерської. З’єднувалася земляним валом – ретраншементом, насипаним під час Чигиринських походів 1677 – 78 рр. уздовж Наводницького яру, західних схилів долини р. Либідь (на місцях майбутніх Васильківського та Госпітального укріплень) з Старокиївською фортецею. У зв’язку із російсько-турецькими війнами 2-ї пол. 18 ст. і підготовкою до війни із Францією укріплення фортеці підтримувалися у бойовому стані і постійно вдосконалювалися. Напередодні війни 1812 р. Наполеон наголошував: «Якщо я візьму Київ, я візьму Росію за ноги, якщо я оволодію Петербургом, я візьму її за голову, зайнявши Москву, я влучу в її серце». Маючи на увазі стратегічне значення Києва, директор інженерного департаменту, відомий російський фортифікатор генерал-лейтенант К. Опперман у 1810 р. опрацював проект створення у Києві великого табору для запасних армій із спорудженням з заходу та півдня нових земляних укріплень і посиленням Старокиївської і Печерської фортець. Зведено Звіринецьке укріплення (1810 – 12) та чотири редути, що контролювали шлях до переправи через Дніпро наплавним (наводним) мостом.

Перемога над наполеонівською Францією і приєднання до Російської імперії Поділля, Волині й частини Польщі знизили стратегічне значення Києва, віддаленого від державних кордонів. Тому військові фахівці рекомендували вилучити Печерські укріплення із списку фортець. Так, у доповідному листі 1816 р. К. Опперман зазначав, що Київ не тільки не становить міцної фортеці, а за своїм невдалим розташуванням зовсім непридатний до приведення його укріплень у належний стан. Саме тому подальші витрати на цю фортецю він вважав зайвими. З поглядами фахівців не погодився майбутній цар Микола І, який 1818 р. зайняв посаду генерал-інспектора з інженерних питань та доручив кільком військовим інженерам скласти пропозиції щодо підсилення київських укріплень. До проектування було залучено колишнього вчителя з фортифікації Миколи І генерал-майора Жіанотті та генерал-майора Ферстера. За часів Олександра І проекти залишилися на папері як такі, що потребували великих коштів та робочої сили. Зокрема, Жіанотті пропонував повну перебудову Печерської фортеці та будівництво на її місці величезних мурованих двоповерхових казарм, що на думку експерта проекту полковника Розенмарка могло призвести до втрати «пам’ятника Петра Великого» та знищення багатьох казенних будівель, Микільського монастиря, двох церков і орієнтовно 1157 будинків міщан.

Повстання декабристів під час присяги Миколі І (14 грудня 1825 р.) у Петербурзі та Чернігівського полку в Україні, посилення селянського та польського визвольного рухів на Правобережжі переконали царя в необхідності створення опорного військового осередку в Південно-Західному краї. Для цього було обрано Київ, який за бажанням Миколи І почав одночасно перетворюватися на третю столицю імперії шляхом перепланування Старого міста, прокладання нових вулиць, спорудження великих громадських будівель. Тогочасна докорінна перебудова Києва описана М. Лєсковим у творі «Печерські антики».

Розроблений К. Опперманом проект Головної Київської фортеці було «височайше» затверджено 25 березня 1830 р. Під час будівництва, що здійснювалося протягом чверті століття Київською інженерною командою під постійним наглядом царя, проект змінювався й уточнювався. До проектування окремих споруд залучалися різні петербурзькі архітектори. Фортеця призначалася для розквартирування Першої армії, що 1831 р. була переведена з Могильова до Києва.

До її складу увійшла перетворена на цитадель Стара Києво-Печерська фортеця, і тепер її фронт з боку Дніпра було замкнено оборонною стіною навколо Нижньої лаври. Особливістю чи не найбільшого на той час військово-оборонного комплексу царської Росії було сполучення земляних фортифікаційних споруд (т. зв. верків) – цитаделі, Васильківського і Госпітального укріплень – із цегляними оборонними казармами, розміщеними вздовж краю Печерської височини, що забезпечували захист гарнізону згідно з провідними ідеями російської фортифікаційної школи 1-ї пол. 19 ст.

У зв’язку із Кримською війною 1853 – 56 рр. фортеця приводиться до бойового стану, а на лівому березі Дніпра перед Ланцюговим мостом зводиться земляне укріплення (не збереглося). Війна виявила повну неспроможність мурованих казематованих споруд протистояти вогню нарізної артилерії, що почала застосовуватися з серед. 19 ст. Тому влітку 1860 р. військова комісія на чолі з відомим фортифікатором, генерал-ад’ютантом Е. Тотлебеном, учасником оборони Севастополя, оглянула місцевість з метою перетворення застарілої Київської фортеці на сучасну фортову. Запропонований комісією величезний проект обнесення міста кількома самостійними укріпленнями – фортами не було реалізовано за браком коштів. Побудовано лише один – Лисогірський форт (1871 – 77) на вершині однойменної гори при впадінні р. Либідь у Дніпро. Київська фортеця жодного разу не брала безпосередньої участі в бойових діях, хоча її осадна артилерія відзначилася в кампанії 1877 – 78 рр. за визволення Болгарії від турецького панування. Після польського повстання 1863 її окремі споруди починають використовуватися як в’язниці та місця страти. З 1897 вона повністю втратила стратегічне значення й була перетворена на фортецю-склад.

Роль Київської фортеці в історії міста неоднозначна. Створення укріпленого військового табору в межах Печерська майже на 70 років затримало цивільну забудову цього району. Одночасно її будівництво пов’язане із розвитком цегельних заводів, водогону, влаштуванням брукованих вулиць і узвозів (Олександрівського, Панкратьєвського, Кловського, Наводницького), Набережного шосе, з появою першого постійного Ланцюгового мосту через Дніпро (1853 р., інж. Ч. де Віньйоль). Арсенальні виробничі майстерні фортеці стали зародком майбутнього заводу «Арсенал». Тепер комплекс споруд Київської фортеці (взятий під охорону держави 1979 р.) є своєрідним музеєм історії фортифікації, в якому представлені оборонні споруди періодів гладкоствольної і нарізної артилерії.

Найдавнішою пам’яткою середньовічного типу є оборонні мури з вежами навколо Верхньої лаври (кін. 17 ст.). До новітніх фортифікаційних систем належать земляні бастіонні укріплення цитаделі, тенальне Васильківське укріплення, полігональне Госпітальне укріплення. Численні оборонні казарми на Печерську втілюють особливості російської фортифікаційної школи, яка, на думку деяких фахівців, на поч. 19 ст. займала провідне становище у Європі. Лисогірське укріплення ілюструє особливості побудови фортової фортеці періоду нарізної артилерії (серед. 19 ст. – 1885 р.). Окремі споруди Київської фортеці нерозривно пов’язані з історією визвольного і революційного рухів. На місці кол. політичної в’язниці (т. зв. «Київського Шліссельбурга») у 1930 р. було відкрито Історико-революційний музей-пам’ятку «Косий капонір».

У 1991 р. музей «Косий капонір». перетворено на історико-архітектурну пам’ятку-музей «Київська фортеця».

Ольга Ситкарьова, Тетяна Трегубова

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 430 – 432.

Back to Top


4. Генеральний план фортеці

К форт генпл

Експлікація

Реконструкція Т.Трегубової на сер.19 ст.

А – цитадель

1 – оборонний мур Верхньою лаври

2 – Арсенал

3 – оборонний мур Нижньої лаври

4 – земляні укріплення цитаделі з бастіонами (зліва направо): Рождественським, Семенівським, Олексіївським, Андріївським, Кавалерським, Успенським, Петрівським, Спаським, Павлівським та напівбастіоном

5 – Київська брама

6 – Васильківська брама

7 – Московська брама

8 – люнети

9 – дальній та ближній ретраншементи

Б – Звіринецьке укріплення (не збереглося)

1 – горнверк

2 – Видубицький бастіон

3 – Великий бастіон

4 – Повний бастіон

5 – Печерський бастіон

В – Васильківське укріплення

1 – вали і рови

2 – горжовий мур з брамами

3 – равелін з капоніром

4 – вал

Г – Госпітальне укріплення

1 – вали і рови

2 – горжовий мур з брамою

3 – капонір 1 полігона

4 – капонір 2 полігона

5 – Косий капонір

6 – північна брама

7 – капонір 3 полігона

І – казарми військових кантоністів

ІІ – вежа № 4

ІІІ – вежа № 2

IV – вежа № 1 (редюіт)

V – вежа № 3 (Прозоровська)

VI – будинок шпиталю

VII – північна напіввежа

VIII – вежа № 6

IX – понтонні сараї

X – казарми жандармського полку

XI – вежа № 6 [так у тексті – дві № 6]

XII – арсенальні виробничі майстерні

XIII – казарма на перешийку з Микільською брамою

XIV – напівкруглі підпірні стіни

XV – Подільська брама

XVI – земляні батареї

а – дорога у Наводницькому яру

б – Панкратьєвський узвіз

в – Ланцюговий міст

г – Набережне шосе

д – дорога у Кловському яру

е – дорога до “Нового строєнія”

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 431.

Back to Top


5. Генеральний план Печерської частини фортеці

К форт генпл Печ

Експлікація

1 – цитадель
    1.1 – земляні укріплення з бастіонами
    1.2 – Арсенал
    1.3 – Васильківська равеління брама
    1.4 – Гауптвахта
    1.5 – казарми військово-сирітського відділення
    1.6 – Московська верхня брама
    1.7 – Московська нижня брама
    1.8 – пороховий льох в Олексіївському бастіоні
    1.9 – пороховий льох у Павлівському бастіоні
3 – Головна фортеця
    3.1 – Васильківське укріплення
        3.1.1 – вежа № 1
        3.1.2 – вежа № 2
        3.1.3 – вежа № 3 (Прозоровська)
        3.1.4 – тюремний замок
    3.2 – Госпітальне укріплення
        3.2.1 – будинок госпіталю з лазнею
        3.2.2 – капонір 1 полігона
        3.2.3 – капонір 2 полігона
        3.2.4 – капонір 3 полігона
        3.2.5 – Косий капонір
        3.2.6 – меморіал учасникам революції 1905 – 1907 рр.
        3.2.7 – північна брама з капоніром
        3.2.8 – північна напіввежа
    3.3 – арсенальні виробничі майстерні
    3.4 – вежа № 4
    3.5 – вежа № 5
    3.6 – вежа № 6
    3.7 – казарми військових кантоністів
    3.8 – казарми жандармського полку
    3.9 – казарма на перешийку з Микільською брамою
    3.10 – верхня підпірна стіна
    3.11 – нижня підпірна стіна

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 433.


Back to Top