- План-схема розташування пам'яток
- Експлікація до плану-схеми
- Перелік пам'яток вулиці
- Вулиця як пам'ятка - історія, сучасний стан
- Будівлі-пам'ятки - опис, фото
- Сучасна забудова, 2000-і рр
1. План-схема розташування пам'яток
- № 4 Житловий будинок, 1894-1896 рр.
- № 6 Житловий будинок, 1896
- № 8 Житловий будинок, 2-а пол. 19 ст.
- № 10 Житловий будинок, 1899-1900 рр.
- № 12 Будинок прибутковий, 1892
- № 14 Прибутковий будинок ост. третини 19 ст.
- № 16/5 Садиба 19 — поч. 20 ст.
- № 20/2 Особняк Коробкіна Ф. М., 1830-і рр.
- № 22/1 Торговельно-житловий будинок, поч. 19 ст. - 1880-і рр.
- № 23 Будинок прибутковий 1898 р.
- № 24 Будинок торгівельний, 1820-і рр.
- № 25 Садиба, 2-а пол. 19 ст.
- № 27 Садиба Балабух, кін. 18—19 ст.
- № 29 Житловий будинок, 1-а половина 19 ст.
- № 31 Житловий будинок 1816, 1850 рр.
- № 35 Житловий будинок, 1870-і рр.
Сучасна забудова, 2000-і рр.
3. На вул. П.Сагайдачного розташовано 29 об'єктів культурної спадщини
Головна планувальна й композиційна вісь центральної частини Подолу. Перетинає її в напрямку із південного сходу на північний Контрактової. Членується Боричевим узвозом, вулицями Ігорівською, Андріївською та Борисоглібською. Початковий відрізок траси — приблизно до перетину з вул. Андріївською — виник у глибоку давнину. У 18 ст. вулиця згадується як Мостова, Велика Мостова. В той час являла єдину магістраль із сучасною вул. Покровською (тоді вул. Гнила) й була головною вулицею Подолу.
Після пожежі 1811 у процесі глобального перепланування Подолу вулицю прокладено наново на регулярній основі. З 1-ї пол. 19 ст. разом з сучасними Володимирським узвозом і вул. М. Грушевського становила єдину вулицю, яка під назвою Олександрівська існувала 1869—1919. З 1919 — вул. Революції. 1934 отримала ім'я Кірова Сергія Мироновича (1886—1934) — політичного і державного діяча СРСР, секретаря і члена Оргбюро ЦК ВКП(б). 1955 вулицю виділено в самостійну магістраль у сучасних її межах і названо ім'ям Жданова Андрія Олександровича (1896-1948) — радянського, партійного і державного діяча.
1989 перейменовано на честь Сагайдачного Петра Кононовича (справж. — Конашевич; 1570-1622) — гетьмана реєстрового козацтва, який 1620 вступив разом зі всім Запорозьким кошем до Київського братства, опікувався православною церквою, Києво-Могилянським колегіумом і Братським Богоявленським монастирем (їхній комплекс розташований на пл. Контрактовій), у соборі якого був похований (церква і поховання не збереглися).
На плані Києва 1812 на вулиці позначено дев'ять будівель. В їхньому числі нова цегляна церква Різдва Христового на пл. Поштовій (1810—14, арх. А. Меленський; зруйнована 1935, в 2002 відновлена за проектом арх. Ю. Лосицького).
Траса вулиці пряма, по всій довжині має периметральну забудову, витриману в єдиному містобудівному висотному та лінійному масштабах.
Водночас вона має значні втрати: житлові будинки № 1, 2, 3, 5, 7, 9, 11, 13, 15, 18, 29/1 (флігель), стара будівля кінотеатру (№ 18).
Цілком перебудований у 1980 з відтворенням зовнішніх форм колишній готель «Дніпровський порт» (№ 4). Натомість зведено у 1987 наріжний будинок «Перкомбанку» (№ 17, архітектори В. Розенберг, В. Юдіна), який разом з реконструйованою станцією фунікулера (арх. Я. Віг та ін.) репрезентують сучасну забудову.
1976 відкрито підземну станцію метро «Поштова площа», пов'язану з гілкою метро Куренівсько-Червоноармійської лінії, прокладеною під проїжджою частиною вулиці.
Пам'ятки архітектури
- № 16/5, 20/2, 25-б, 27, 27-б, 29/3, 35 (класицизм);
- № 6, 8, 12, 19, 23/4, 25-а (історизм);
- № 10/5, 25-г (цегляний стиль);
- № 16-б (модерн).
У забудові вулиці брали участь відомі архітектори
- В. Безсмертний (№ 10/5),
- А.-Ф. Геккер і С. Кривиш (№ 19),
- Л. Станзані (№ 20/2, 27).
Вулиця пов'язана з відомими історичними подіями в житті міста.
В церкві Різдва Христового на сучасній пл. Поштовій (входила до складу вул. Олександр івської) в травні 1861 було встановлено труну з тілом Т. Шевченка, якого везли на перепоховання з Санкт- Петербурга до Канева. 7 травня біля храму і на шляху до пароплава відбулася громадянська панахида, в якій взяло участь багато українських діячів науки і культури (див. ст. 344).
На вулиці розташовується поштова станція (див. ст. 454); 7 травня 1905 неподалік відкрито механічний підйомник (фунікулер На сучасній пл. Поштовій була кінцева зупинка лінії першого в Російській імперії електричного трамваю, що розпочав рух 1 червня 1892 від пл. Царської (тепер пл. Європейська; див. ст. 333).
В № 12 містилося правління Другого пароплавного товариства по Дніпру та його притоках.
На поч. 20 ст. в будинку № 37 (старий № 93) містилася Київська приватна жіноча гімназія К. Євсеєвої, в № 14 (старий № 40) — приватний жіночий навчальний заклад О. Хитрово. Власниками магазину (№ 16/5) у 19 ст. були представники родини купців Дегтерьових.
Садиба № 27, 27-б з 1820—30-х рр. належала родині кондитерів Балабух, які мали всеросійську монополію на виготовлення сухого варення.
У будинку № 4 (старий № 28), відновленому за первісним проектом у 1981 — 82, містився готель «Дніпровський порт». 1894—96 у ньому жив письменник О. Купрін, який тоді починав літературну діяльність. Тут написав свої перші оповідання «Київські типи». 1985 на будинку встановлено бронзову меморіальну дошку з барельєфним портретом письменника (ск. А. Кущ, арх. П. Купрій). В № 20/2 проживав майстер золотих і срібних справ Ф. Коробкін (Коробка), в № 23/4 — архітектор М. Клуг.
1990 на будинку № 41/1 відкрито меморіальну бронзову дошку з барельєфним портретом гетьмана П. Сагайдачного (ск. А. Кущ, арх. М. Кислий).
На території колишньої садиби Балабух встановлено паркову скульптуру «Запорожці» (ск. Л. Орленко).
2001 перспективу вулиці замкнув монумент — П. Сагайдачний на коні, встановлений у сквері на пл. Контрактовій (ск. В. Швецов, архітектори М. Жариков, Р. Кухаренко).
Вулиця й тепер поєднує в собі репрезентативні, торговельні, ділові й житлові функції.
5. Будівлі-пам'ятки - опис, фото
Житловий будинок, 1894-1896 рр.
Розташований на розі вул. Сагайдачного та Боричів узвіз. В будинку 1894-1896 рр. мешкав Купрін О.І., російський письменник. У 1978-1982 рр. було проведено реконструкцію будинку. До реконструкції будівля була двоповерхова.
Будинок нежитловий, Г-подібний в плані, наріжний, цегляний, тинькований, 3-поверховий, з проїздом на подвір'я. Дах двосхилий з металевим покриттям. Фасади пам’ятки потиньковані, площі стін пофарбовані у темно-червоний колір, декоративні елементи виділені жовтим та білим кольорами.
Житловий будинок, 1896
Будинок житловий, зведений в 1876р., 1892р. (перебудови), поч. 20 ст. (прибудова). З 1896 р. садиба, де розташований будинок, належала Ф. Гофману. В цьому ж році за проектом архітектора Якуніна на червоній лінії забудови кварталу зведено триповерховий шестивіконний, цегляний будинок. Згодом споруджено новий об’єм з проїздом у двір, з двома віконними прорізами на другому і третьому поверхах. На початку 20 ст. до споруди з боку садиби по вул. Сагайдачного, 4 прибудовано другий об’єм з трьома віконними прорізами на трьох поверхах. До кінця 19 ст. садиба була повністю забудована по периметру. Будинок використовувався як прибутковий з магазинами на першому поверсі.
Фасади пам’ятки потиньковані, пофарбовані, мають задовільний зовнішній вигляд. Ліва сторона головного фасаду будинку пофарбована у сірий колір, декоративні елементи виділено білим кольором. З правого боку два об’єми будинку пофарбовані у темно-рожевий колір, декоративні елементи виділено білим кольором, декор вікон жовтого кольору.
Житловий будинок, 2-а пол. 19 ст.
Триповерховий з підвалами та напівпідвалом (з боку вул. Ігорівської), цегляний, пофарбований, у плані утворює каре. Проїзд до внутрішнього замкненого подвір‘я – з боку вул. Ігорівської. Складається з кількох секцій, з яких половина (вул. П. Сагайдачного) первісно мала один під‘їзд з парадним і чорним входами й внутрішнє коридорне планування (нині має кілька входів). Перекриття над підвалами склепінчасті, міжповерхові – пласкі по балках. Дах двосхилий, з бляшаним покриттям.
Оздоблений у стилі історизм з рисами неоренесансу із застосуванням цегляного й ліпленого декору. Вуличні фасади вирізняються ритмічною ярусною побудовою з акцентами у вигляді дво- й одновіконних розкріповок, увінчаних аттиками з круглими слуховими віконцями та лучковими напівфронтонами. Площини стін членуються широкими вікнами-вітринами (перший поверх), видовженими прямокутними та арковими вікнами, згрупованими здебільшого парами. Міжвіконня другого поверху прикрашено пілястрами тосканського ордера, третього – коринфського. В опорядженні фасадів використано профільовані карнизи, зубчасті та орнаментальні фризи, ліплені замкові камені, капітелі й гірлянди.
Дворові фасади стриманіше, в їхньому оформлені використано міжповерхові гурти, площинні віконні лиштви з сандриками на третьому поверсі та зубчастим обрамленням у підвіконній частині на другому поверсі. Доповнюють декор фасадів ковані балконні грати рослинного рисунка.
Житловий будинок, 1899-1900 рр.
Пам'ятка - одна з найбільших споруд історичної частини Подолу, відіграє помітну роль у формуванні забудови вулиці та панорами цієї частини міста. Споруда розташована на розі вулиць П. Сагайдачного та Ігорівської.
Будинок триповерховий з підвалом, цегляний, тинькований, у плані Г-подібний, перекриття пласкі. Вальмовий дах з шатровими вежками має бляшане покриття. Первісне секційне внутрішнє планування тепер замінено на коридорне. Вирішений у стилістиці неоренесансу з елементами цегляного декору. Вуличні фасади симетричні, тридільні за композицією, з чітким членуванням по поверхах, підкресленим ритмом однотипних прорізів, поясами та елементами цегляного орнаменту, що повторюються. Входи до будинку з обох вулиць. Композиційну виразність будівлі надають великі шатрові бані (на вул. lгорівській втрачені) та потужний вінцевий карниз з аркатурою у дусі романських будівель. Віконні прорізи першого та другого (з боку вул. Ігорівської) поверхів мають аркові перемички з замковими каменями, на третьому поверсі прорізи прямокутної форми.
Споруда розташована в кварталі в кварталі, обмеженому вулицями Ігорівською. Андріївською, Братською та Сагайдачного, по червоній лінії вулиці. Побудована наприкінці ХІХ ст. як прибутковий будинок. Перший поверх призначався під магазини, другий – під житло. Замовником будівництва і власником садиби був київський підприємець Д. Марголін.
Будинок є цінним зразком стилістики історизму в забудові Подолу кін. ХІХ ст., як в стильовому відношенні, так і в композиційному - як частина ансамблю вулиці.
Будинок цегляний, триповерховий, нетинькований, з підвалом, у плані П-подібний, з прибудовами з боку подвір’я. Перекриття пласкі, дерев’яні. Дах двосхилий, з бляшаним покриттям. Головний фасад декоровано в стилі історизм з елементами неоренесансу. Центральну вісь симетрії підкреслюють в’їзна арка, потужний цегляний балкон другого поверху та завершення у вигляді аттика з люкарною. Здвоєні вікна на центральній осі фланковано пілястрами коринфського ордера на рівні другого і третього поверхів. На другому поверсі бічні балкони прикрашені подобою портиків з двох тричвертєвих колон того ж ордера та антаблементів, вікна мають чарункові завершення, що дещо порушує стиль споруди.
У декорі фасаду застосоване ліплене опорядження – листя аканта, вінки, орнаменти, а також поребрик і ланцюговий руст. Пишне ліплене оздоблення центрального проїзду.
Парадний вхід в офісні приміщення будинку влаштовано з подвір’я, куди веде центральний проїзд.
Прибутковий будинок останньої третини ХІХ ст.
Наріжний, первісно двоповерховий будинок А.М. Миклашевського був зведений для готелю і мав характерну коридорну планову структуру. Фотографії кінця ХІХ ст. дають певне уявлення про існуючу до надбудови ІІІ-го поверху мансарди будинку. Особливо цікавим було вирішення її вікон з пологими верхніми перетинками, що облямовувалися фігурними сандриками. Будівництво мансарди одночасно з основним об‘ємом, було досить рідким для Києва явищем.
Пов’язаний з діяльністю відомого київського архітектора П.І. Спарро.
Будинок 3-поверховий, цегляний, пофарбований, Г-подібний в плані. Довжина фасаду по вулиці Сагайдачного більша. Цей фасад має симетрично-осьову композицію, що підкреслена центральною розкреповкою, до якої винесений об‘єм парадних сходів. Розкреповка завершується трикутним фронтоном. Вертикальне членування фасадів підкреслено простими лопатками, що на рівні І-ІІ поверхів оздоблені під руст. Найбільш цікавим елементом будинку, є вікна ІІ-го поверху з пологими перетинками у широких плоских наличниках. Вони завершуються розвинутими сандриками складної форми, що імітують стилістику українського бароко.
Вигляд І-го поверху значно змінений численними перебудовами вітрин різних магазинів. Засклені балкони також негативно впливають на візуальне сприйняття будинку. ІІІ-ій надбудований поверх, точніше, перебудований з мансарди, зовсім невиразний і значно спрощує вигляд будівлі.
Будинок відіграє важливу роль у формуванні фронту історичної забудови вулиці Сагайдачного.
Садиба 19 — поч. 20 ст.
На поч. 20 ст. до складу садиби входили також двоповерховий цегляний будинок на червоній лінії забудови вул. Олександрівської і дерев'яний на цегляному поверсі будинок вздовж вул. Андріївської (обидва не збереглися), сад з фруктових дерев і каштанів. Перший власник садиби — купець Т. Дегтерьов, на замовлення якого зведено магазин, пізніше — М. Дегтерьов. Після смерті останнього у 1898, згідно з його духовним заповітом, садиба з магазином (разом зі складом на вул. Іллінській, 14) перейшла у власність трьох його найближчих службовців, які працювали у нього бл. 30 років — Я. Карп'єва, В. Куц-Тулубовського і А. Масленникова. Вони організували Південно-Російське товариство торгівлі залізними виробами, що заступило фірму Дегтерьова. У магазині на вул. Олександрівській товариство продавало залізо покрівельне, котельне, сортове, залізні балки, толь, мідь, сталь, цинк, свинець, болти, гайки, цвяхи та інші товари, а також посуд, ванни. Протягом усього існування магазин не змінював функцій.
Магазин, 1821 р. (№ 16/5). Збудовано за кресленнями № 78 та № 79 для крамниць з палатками з альбому зразкових фасадів, затверджених 1812. Первісно внутрішній об'єм будинку становив єдине високе торговельне приміщення без комор, з пласким перекриттям, влаштованим за системою дерев'яних балок, що спиралися на стіни та два цегляні стовпи у центрі зали. Незважаючи на перебудови (поділ на два поверхи на поч. 20 ст., зміна окремих елементів), будинок зберіг зовнішній вигляд, близький до первісного. 1985 капітально відремонтований.
Двоповерховий, цегляний, тинькований, у плані прямокутний. Перекриття пласкі залізобетонні. Дах вальмовий, з бляшаним покриттям.
Оздоблений у стилі класицизм. Вуличні фасади мають великі аркові вікна-вітрини (три на вул. П. Сагайдачного і два на вул. Андріївській), яким на дворових фасадах відповідають пласкі аркові ніші. Вхід з торця будинку. Простінки оздоблено конховими нішками, над якими розміщено прямокутні фільонки.
Споруда — унікальна пам'ятка архітектури торговельного призначення 1-ї чв. 19 ст.
Житловий будинок, поч. 20 ст. (№ 16-б). В глибині садиби, паралельно вул. П. Сагайдачного.
Чотириповерховий, цегляний, пофарбований, у плані прямокутний, односекційний, з парадним та чорним входами. Перекриття пласкі, дах напіввальмовий, з бляшаним покриттям. Оздоблений у стилі модерн. Вісь симетричного за композицією чолового фасаду підкреслено вхідним ризалітом, завершеним модерністичним аттиком з двома слуховими віконцями, невеликим балкончиком та трикутним фронтоном. Характерним для стилю модерн є застосування різноманітних за формою і пропорціями віконних прорізів, смуг горизонтальних жолобків та декоративних кіл з потрійними стрічками та вертикальних стовпчиків, що фланкують аттик і вхідний портал. Цегляний декор доповнюють металеві балконні ґрати, які складаються з вписаних один до одного кіл, розділених потрійними вертикальними стрижнями.
Будинок — цінний зразок житлової споруди доби модерн.
Забудова садиби, що збереглася частково, розкриває історію формування архітектурного середовища Подолу 19 — поч. 20 ст.
Особняк Коробкіна Ф. М., 1830-і рр.
Двоповерховий, цегляний, тинькований, первісно у плані Г-подібний, звернений чоловим поздовжнім фасадом з головним входом на вул. П. Сагайдачного, бічним — на вул. Борисоглібську. З протилежного боку до торця прилучається (без прив'язки по фасадах) нижча двоповерхова будівля пізнішого походження, первісно одноповерхова, зі склепінчастими перекриттями. Її показано на плані Києва до пожежі 1811, складеному арх. А. Меленським, та видно на старих фото. Пізніше обидві частини з'єднано на другому поверсі спільним плануванням. Перекриття пласкі дерев'яні. Дах напіввальмовий, з бляшаним покриттям.
Головний фасад — один із варіантів зразкових фасадів доби класицизму — з виділенням центру вхідним ризалітом у вигляді площинного портика іонічного ордера на високому цоколі, за який править глуха аркада з вікнами у нішах. Масивний цоколь, виявлений членуванням площини стіни на квадри, з замковими каменями над арками, несе значні за розміром тричвертєві колони з розвиненим антаблементом. Фриз прикрашено ліпленим орнаментом рослинного характеру. Вікна другого поверху обрамлено простими лиштвами та прикрашено сандриками на кронштейнах, у межах ризаліту оздоблено балюстрадою. Бічний фасад оформлено скромніше, дворовий має ознаки пізніших перебудов і ремонтів. Втрачено декор інтер'єрів, а також розетки й маскарони на головному фасаді.
Пам'ятка — зразок особняка доби класицизму в Києві, збудованого на замовлення заможного міщанина-ремісника, відбиває загальний історичний характер забудови Подолу.
До 1840-х рр. у будинку проживав Коробкін (Коробка) Федір Михайлович (бл. 1787—1867) — майстер золотих і срібних справ, урядник (з 1813), цехмейстер срібного цеху (з 1815), член Київського магістрату (з 1816) та його довічний ратгер, почесний громадянин м. Києва. У 1829—35 займався збиранням казенних податків, відповідав за надходження боргів від ремісників, брав участь в організації рекрутських наборів з міщан. До 1833 до складу срібного цеху разом з ним входили його родичі — П. Коробкін з сином Олександром й онуком Борисом. 1834 їх зарахували до реєстрових товаришів, які, за традицією, брали участь в урочистостях, що відбувалися в місті під час визначних церковних свят. Ф. Коробкін виконував твори мистецтва на замовлення переважно Софійського собору, Михайлівського Золотоверхого монастиря та Києво-Печерської лаври.
Виготовляв церковні врата, срібні та срібні з позолотою ікони, шати для них, кадила, медальйони, образки, хрестики, каблучки, ґудзики та реставрував старе церковне начиння. Виконував приватні замовлення. Підготував багато майстрів і підмайстрів, серед яких — відомий срібляр І. Чечик. Більша частина творів Ф. Коробкіна загинула 1922 під час конфіскації й переплавки церковних цінностей з дорогоцінних металів у злитки. Частина виробів зберігається в зібранні Музею історичних коштовностей України. Був одружений з дочкою відомого київського срібляра О. Іщенка. Похований на г. Щекавиця (цвинтар знищений).
Торговельно-житловий будинок, поч. 19 ст. - 1880-і рр.
По фронту вул. П. Сагайдачного. Сформувався з двох частин, зафіксованих на планах Києва 1850-х рр.: наріжної (на 14 віконних осей) та прилеглої до неї рядової (на 20 віконних осей). В серед. 1870-х рр. наріжна частина являла собою двоповерхову споруду, де містився магазин, рядова - ряд з 16 одноповерхових крамничок, над центральною частиною яких була мансарда для зберігання товарів. 1880 здійснено реконструкцію з добудовою над крамницями другого житлового поверху, переоздобленням фасадів у стилі неоренесанс. 1898 за проектом арх. М. Гарденіна у наріжній частині перероблено вітринні прорізи. За радянських часів приміщення першого поверху займав Подільський універмаг і заклади громадського харчування, другий поверх було переплановано з пристосуванням під комунальні квартири.
На прямокутній у плані садибі розташовані: будинок універмагу (№ 24, поч. 19 ст., 1937), два торговельно-житлові будинки (обидва мають № 22/1), два флігелі в глибині подвір'я (1910). Історія садиби прослідковується з кін. 11 ст., коли її було зафіксовано на плані І. Ушакова 1695. На поч. 18 ст. належала грекові А. Стоматі, який у 1738 спорудив тут Свято-Катерининську церкву. Утворена при ній парафія в 1748 одержала назву Греко-Синайський Свято-Катерининський монастир. Після пожежі на Подолі 1811 у монастиря було відібрано частину території для створення пл. Контрактової, вулиць Олександрівської (тепер П. Сагайдачного) та Борисоглібської. Новоутворену ділянку з боку пл. Контрактової монастир продав купцеві Ризі, який володів нею у 1810-20-х рр.. у 1830-х рр. їі власником став купець Бєлкунов. Ділянка з боку вул. Борисоглібської належала купцеві Гроздовському.
В серед. 19 ст. купець Я. Протазанов об'єднав обидві садиби в єдине домоволодіння. Спадкоємець Я. Протазанова - його онук, купець О. Протазанов у 1874 продав нерухомість київським купцям, братам В. та О. Фоломіним. З 1889 садиба перейшла в одноосібну власність О. Фоломіна. У той період здійснено реконструкцію забудови на вул. П. Сагайдачного у формах неоренесансу. На поч. 20 ст. ділянкою володіли діти купця О. Фоломіна та його вдова, з 1914 - Д. Марголін. 1910 зведено дворові флігелі.
У радянський час садибу націоналізовано. 1936-37 разом з реконструкцією пл. Червоної (з 1990 Контрактова) наріжний будинок № 24 перебудовано під універсальний магазин, який використовував також частину приміщень одного з будинків № 22/1 та один із флігелів (склад).
Будинок прибутковий 1898 р.
Охоплює з трьох боків невелике внутрішнє подвір'я, проїзд до якої з боку вул. Ігорівської. В кін. 19 - на поч. 20 ст. належав О. та А. Конраді. Сформувався внаслідок реконструкції більш ранньої забудови садиби серед. 19 ст. Перший поверх був відведений під магазини, верхні - під житло. 1912-19 належав А Слинку, А. Назімову, О. Сергєєву та його дітям, Й. Черкаському. Під час капітального ремонту 1985 змінено первісне планування, втрачено оздоблення приміщень, ажурні грати балконів, викривлено архітектурне вирішення першого поверху.
Розмаїття і вишуканість ліпленого оздоблення виділяють споруду серед інших будинків періоду історизму.
Триповерховий, цегляний, тинькований, у плані П-подібний. Перекриття пласкі залізобетонні. Дах вальмовий, з бляшаним покриттям. Оздоблений у стилі історизм з ренесансна-бароковими елементами з широким застосуванням ліпленого декору, однотипного, але по-різному скомпонованою на кожному з фасадів. Має два чолові фасади - на 14 (вул. П. Сагайдачноrо) і 10 (вул. Іrорівська) віконних осей. Головний вхід з боку вул. П. Сагайдачноrо. Тектоніка фасадів ритмічно-ярусна. Наріжжя з обох боків, розкріповка центрального входу та лівий фланг головною фасаду (вул. П Сагайдачноrо) акцентовані тридільними аттиками зі смужкою меандра. Перший поверх на невисокому цоколі розчленовано рустованими лопатками. Тло другого й третього поверхів розшито під дощаний руст. Лопатки дpyroro поверху включають фактурні квадри й оригінальні завершення у вигляді стилізованих маскаронів. Третій поверх розчленовано здвоєними (на головному фасаді) й поодинокими (на вул. Ігорівській) канелюрованими пілястрами іонічного ордера. Перший поверх відділено від дpyroro профільованим гуртом. Між другим і третім поверхами широкий фриз, заповнений волюта подібними орнаментальними композиціями з пальметами, що чергуються з вазонами в оточенні гірлянд. Вінцевий карниз підтримують парні модульйони, прикрашені акантом, та неширокий фриз, декорований рослинним орнаментом з включенням картушів. Усі прорізи прямокутні. Вікна верхніх поверхів оформлено тонко профільованими лиштвами, дpyroro поверху - прямими сандриками, третього - сандриками з замковими каменями у вигляді орнаментованих кронштейнів, які з обох боків підтримують грифони. Між віконня головного фасаду містять фігурні фільонки з картушами, на яких вертикально позначено дату спорудження будинку (1898). Дворові фасади позбавлені декору.
Точна дата спорудження первісного двоповерхового з підвалами будинку невідома. Імовірно, його було зведено на зламі 1810-20-х рр. у стилі класицизм за зразковим проектом. Судячи зі старої фотографії, будинок мав зрізане наріжжя, вальмовий дах. Чітке горизонтальне членування фасадів з виділеними флангами, великі вітринні прорізи на рустованому першому поверсі й прямокутні вікна з трикутними сандриками на гладенькому другому поверсі. 1936-37 за проектом арх. П. Савича здійснено реконструкцію з пристосуванням під універсальний магазин Воєнторгу (пізніше будівлю передано універмагу Подільського р-ну міста). При збереженні первісного об'єму чолові фасади споруди було переоформлено у новій стилістиці, здійснено внутрішнє перепланування.
На поч. 1970-х рр. проведено капітальний ремонт з модернізацією внутрішніх конструкцій. Під час ремонту 1980-х рр. викривлено вінцеву частину фасадів, замуровано балюстради, спрощено форми наріжної колонади та захованої за нею вежки (вірогідно. світлового ліхтаря).
Будинок двоповерховий з підвалами, цегляний (головний фасад тинькований), у плані Г-подібний з внутрішнім зальним плануванням пов'язаним з наріжними розгалуженими тримаршовими сходами. Перекриття підвалів, що збереглися від первісної споруди, – хрещаті склепіння з цегли, характерної для 19 ст.; стовпи окремих підпружних арок складено з більш ранніх цеглин типу плінфи. В кутку одного з приміщень віднайдено нижній підвальний ярус, походження якого не з'ясоване. Перекриття поверхів пласкі залізобетонні. Дах двосхилий з наріжною вежкою під шатром, з бляшаним покриттям. В архітектурному вирішенні головного фасаду простежуються риси конструктивізму (великі скляні площини з металевими рамами) і радянського ретроспективізму (елементи ордерної системи). Горизонтальні смуги засклення та глухого міжповерхового поясу перебивають пари здвоєних пілястрів, що виділяють вертикальні прясла обабіч наріжжя й біля торців будинку. Пілястри підтримують розвинений антаблемент, що складається з архітрава, фриза і карниза зі спрощеними трикутними модульйонами. Прясла над карнизом увінчано парапетними стінками, з'єднаними проміжними балюстрадами. Заокруглене наріжжя акцентовано згори декоративною колонадою під архітравом стилізованого тосканського ордера. Центри фасадів з боку площі та вулиці на першому поверсі підкреслено декоративними порталами. Головний вхід, заглиблений у наріжну нішу, захищено бетонним піддашшям.
Позбавлений декору дворовий фасад з прямокутними прорізами (частково замуровані) зберігся від первісної споруди.
Будинок універмагу, що репрезентує один з етапів розвитку радянської архітектури, відіграє значну роль у формуванні забудови пл. Контрактової.
Садиба, 2-а пол. 19 ст.. На розі з вул. Іrорівською.
В складі садиби, яку формують: з головного бунку на червоній лінії забудови вулиці 25-А, наріжного житлового будинку 25-Б, флігеля 25-Г, а також дворових корпусів 25-В, 25-Д, 25-Е, що не мають архітектурної цінності.
Головний будинок садиби 25-А зведений в останній чв. 19 ст. як прибутковий з першим торговельним, друrим житловим поверхами. Можливо, до його об'єму ввійшли частини попередньої будівлі (на це вказують склепінчасті перекриття окремих підвальних приміщень та проїзду на подвір'я).
За планами 1853 і 1856, на я:ких зображено садибу київського купця: М. Балабухи (тепер 27, 27-б), суміжна з нею ділянка (сучасна 25) з розташованим вздовж спільної межі дерев'яним сараєм належала купцям Лічковим. На поч. 20 ст. власником садиби був купець 1-ї гільдії П. Попов.
На поч. 20 ст. в будинку містилися: великі галантерейно-мануфактурні магазини «Новий час», «Реноме», магазини дамського та чоловічого вбрання: «Елегантний світ», «Ліон».
В 1967 надбудовано третій житловий поверх зі світловим ліхтарем над сходами.
Під час капітального ремонту на зламі 1980-90-х рр. відремонтовано дах із заміною покриття, облицьовано цоколь, частину прямокутних вітрин першого поверху перетворено на аркові, встановлено нові балкони (раніше був один балкон над проїздом).
Будинок - яскравий зразок історичної забудови Подолу змішаного торговельно-житлового призначення.
Триповерховий з глибокими підвалами, цегляний, пофарбований (цоколь на головному фасаді облицьовано гранітом), у плані Г-подібний, розділений проїздом на подвір'я: на дві частини з окремими сходовими клітками. Перекриття пласкі (на третьому поверсі - залізобетонні). Дах двосхилий, з шиферним покриттям. Первісне внутрішнє планування: не збереглося.
Оздоблений у стилі історизм з елементами неоренесансу. Головний фасад має симетричну ритмічно-ярусну композицію. Проїзд на подвір'я, два входи у будинок і наріжжя фланковано рустованими лопатками (до 1967 осі проїзду й входів були акцентовані прямими аттиками). Горизонтальні членування визначають карниз над першим поверхом, розбитий на прямокутні пішки-метопи первісний вінцевий фриз з зубчастою крайкою, спрощений карниз третього (надбудованого) поверху. Відновлені великі вітрини першого поверху перекрито трицентровими арковими перемичками із замковими каменями (у правій частині фасаду збереглися прямокутні вітрини) вікна друrого поверху й отвори входів та проїзду - напівциркульними перемичками в обрамленні архівольтів з радіально розташованими сухариками. Вікна над входами завершено прямими сандриками. На третьому поверсі й на тильному фасаді прорізи прямокутні. Доповнені вітражами вхідні дерев'яні двері належать до гарних зразків мистецької столярної роботи поч. 20 ст.
Окрім чарункових rрат двомаршових кам'яних сходів, опорядження: інтер'єрів не збереглося.
Садиба Балабух, кін. 18—19 ст.
Історія садиби відома з кін. 18 ст., пов'язана з родиною кондитерів Балабух, яким належала з 1820—30-х рр. У 1910 ділянка займала 497,3 кв. сажнів і включала наявні будинки, а також три двоповерхові цегляні флігелі (не збереглися). Перед будинком № 27-б був сквер. У спорудах садиби містилися: фабрика з виготовлення сухого варення, магазин з його продажу та житло власників ділянки.
Заїжджий двір О. Іщенка, кін. 18 — поч. 19 ст. Належав відомому київському срібляреві О. Іщенку. Після пожежі 1811 на Подолі й перепланування вулиць будинок опинився у глибині подвір'я, переорієнтованого на заново прокладену вул. Олександрівську. У цей же час капітально перебудований зі спрощенням архітектури фасадів. З придбанням садиби С. Балабухою будинок заїжджого двору перетворили на флігель. 1982 здійснено ремонтні роботи: відновлено класицистичне вирішення споруди, інтер'єри переплановано для сучасного використання, бруківкою позначено напрямок старого шляху.
Одноповерховий зі склепінчастими підвалами, цегляний, тинькований, у плані прямокутний. З трьох боків влаштовано цегляні ґанки з металевою кованою огорожею. Перекриття пласкі, дах двосхилий, з бляшаним покриттям. Оздоблений у стилі класицизм. Фасади декоровано однаково: горизонтальний руст у тинькуванні, прості сандрики над прямокутними вікнами, тягнуті карнизи.
Споруда, що фіксує напрямок середньовічних вулиць Подолу, є рідкісним зразком заїжджого двору кін. 18 ст.
Особняк Балабух, 1830—40-і рр. Зведений за проектом арх. Л. Станзані. У 2-й пол. 19 ст. до тильного торця добудовано двоповерховий об'єм з дерев'яною галереєю на два поверхи вздовж фасаду. У 1920-х рр. галерею розібрано, 1982 поновлено під час реставраційних робіт.
Двоповерховий, цегляний, тинькований, пофарбований у традиційний для класицизму жовтий колір з виявленням архітектурних деталей білим кольором, у плані прямокутний, з колонною галереєю і балконами. Перекриття пласкі. Дах напіввальмовий, з бляшаним покриттям. Внутрішнє планування змінено.
Вирішений у стилі класицизм. Композиція вузького чолового фасаду сформована простими засобами відповідно до вимог доби й поширених зразкових проектів. Перший поверх рустовано квадрами, дверні й віконні перемички клинчасті, з замковими каменями. Другий поверх оформлено вишуканіше: вікна, що фланкують арковий дверний отвір, обрамлено простими лиштвами й сандриками з ліпленням. Горизонтальний ритм членувань фасаду підкреслено рустуванням, міжповерховим гуртом, стрічкою архітрава, карнизом значного виносу. Ідентично головному, але на два прорізи більше, вирішено фасад, звернений до скверу. Шестиколонна галерея доричного ордера з кованими металевими ґратами на другому поверсі надає фасадові рис парадності. Значно скромніший вигляд має добудова з двоярусною дерев'яною галереєю.
Будинок — яскравий зразок архітектури доби класицизму в Києві.
Родина власників садиби Балабух зажила слави, виготовляючи т. зв. сухе варення з фруктів (цукати). Засновник роду Балабуха Семен Семенович (1771—1853) почав виготовляти варення бл. 1797 і займався цим 56 років. У 1830-х рр. він побудував магазин з продажу варення на вул. Костянтинівській, 2. У 1995 будинок знесено, тепер відновлено. Справу продовжив його син Балабуха Микола Семенович (1800—87). У вересні 1876 М. Балабуха відкрив у будинку Київської міської думи магазин з продажу сухого варення, який успадкував його син — Аркадій Миколайович Балабуха. З часом він перевів магазин на вул. Хрещатик, 25 (будинок не зберігся).
Ще один представник відомого роду кондитерів — Микола Олександрович Балабуха — побудував у кін. 19 ст. власну садибу з фабрикою на вул. Межигірській, 3/7, мав власний магазин з продажу варення на вул. Хрещатик, 31 (будинок не зберігся).
Сухе варення Балабух отримувало нагороди на численних виставках: 1870 — на Всеросійській мануфактурній, 1873 — на Віденській всесвітній, 1877 — на Празькій всесвітній. Фірма «Балабуха» мала всеросійську монополію на свої вироби до 1917. Про славу відомого роду свідчить і той факт, що 24 липня 1876 будинок Балабух відвідали спадкоємець італійського престолу принц П'ємонтський Умберто з дружиною — принцесою Маргаритою.
Тепер у особняку міститься ресторан, у будівлі заїжджого двору — кафе.
Житловий будинок, 1-а половина 19 ст.
На розі з вул. Андріївською. На схилі рельєфу, замикає південно-східний бік кварталу, обмежений вулицями П.Сагайдачного, Андріївською та Покровською. Стара адреса - вул. Олександрівська, 85. Власниками садиби були Чернишов (середина - кінець 19 ст.), ювелір М. Бланкштейн (кінець 19 - початок 20 ст.). У середині 19 ст. сформувався як цілісна споруда до якої увійшло кілька цегляних будівель, зведених після пожежі 1811року. У 1970-і рр. північно-східне крило будинку на вул. П Сагайдачного було знесено, потім відтворено з фасадом первісного вигляду; надвірні служби й флігелі розібрано. На їхньому місці у 1980- 90-х рр. у формах класицизму споруджено новий будинок з надвірними галереями та чоловим фасадом на вул. Покровській. У 1991-94 реконструйовано напівпідвал для влаштування «Театру маріонеток» на вул. Андріївській.
Триповерховий будинок з боку вул. П Сагайдачного, з вул. Покровської двоповерховий з напівпідвалом, цегляний, тинькований, у плані П-подібний з проїздом у центрі найдовшого фасаду на вул. Андріївській. Міжповерхові перекриття пласкі, у підвалі й проїзді склепінчасті. Дах двосхилий, з бляшаним покриттям. Внутрішнє планування дворядне, анфіладно-коридорного типу. Три вуличні фасади оздоблено в стилі пізнього класицизму. Їхню ярусну композицію з рівномірним ритмом прямокутних прорізів підкреслено рустуванням першого поверху, міжповерховими гуртами та різними за оформленням вікнами: без обрамлення (перший поверх), з лиштвами та прямими сандриками на кронштейнах (другий), лиштвами із замковими каменями (третій поверх). Фасади увінчує значного виносу карниз з модульйонами, декорованими листям аканта. Лучкову арку проїзду в середині 19 ст. оздоблено площинним портиком з чотирьох великих пілястрів коринфського ордера. На дворових фасадах, позбавлених архітектурного декору, виділяється вигадливий тамбур входу у театр маріонеток.
Пам'ятка - цікавий зразок прибуткового будинку доби пізнього класицизму.
Житловий будинок 1816, 1850 рр.
Будинок кам’яний, двоповерховий, прямокутний у плані. Перший поверх займають вітрини, другий дев’ять віконних прорізів прямокутної конфігурації. Центр будинку виділено двома рустованими пілястрами та декоративним аттиком. Горизонтальне членування фасаду здійснене за допомогою міжповерхової тяги. Раніше на другому поверсі був розташований балкон. Будинок пофарбовано в світло-жовтий колір, пілястри та аттик виділені за допомогою білого кольору.
Житловий будинок, 1870-і рр.
У фронтальній забудові вулиці. Стара адреса - вул. Олександрівська, 89-91. З 1870-х рр. садиба належала купцю К. Дроннікову. Розміщені на ній будівлі у плані утворювали каре. 1880 під наглядом арх. С. Рикачова здійснено перебудову дворових флігелів. Під час капітальних ремонтів 1990-х рр. тильний і лівий флігелі були розібрані, у головному будинку, в правій частині вуличного фасаду влаштовано декоративний вхід та вітрини магазину. Перший поверх чолового об'єму призначався для торговельних приміщень, другий - для житла.
Двоповерховий, цегляний, пофарбований, у плані Г-подібний, з правим дворовим крилом, поруч з яким – проїзд на подвір’я. Перекриття пласкі, дах двосхилий, з бляшаним покриттям. Внутрішнє планування вуличного об'єму галерейного типу, дворядне, бічного крила однорядне. Оздоблений у стилі пізнього класицизму. Вуличний фасад асиметричний, на правому фланзі лучкова арка проїзду, акцентована згори невисоким аттиком, на другому поверсі лівого флангу прямокутна балконна лоджія. Рустовану площину фасаду членують прямокутні прорізи вікон та дверей, оздоблені замковими каменями (перший поверх) і лиштвами з прямими сандриками (другий поверх). Поверхи членуються широкою смугою, поділеною на прості фільонки. Завершення вирішено у вигляді багатопрофільного карниза з сухариками та ґратчастого парапету на цегляних стовпчиках. На дворовому фасаді чолового об'єму розташована двоярусна галерея (реконструйована). Фасад бічного крила простий, без декору, з прямокутними прорізами.
Будинок - цінний зразок характерної для Подолу житлової забудови 2-ї половини 19 ст.
Тепер на першому поверсі магазини, на другому фірми та офіси.
6. Сучасна забудова, 2000-і рр.
